Щира, зворушлива історія про те, як дівчинка з «клану Пітера Пена» перетворилася на жінку, віддану мистецтву й коханню. Автобіографія Патті Сміт, хрещеної мами панк-року, буде цікавою тим, хто романтизує далекі 1970-ті, читає поетів-бітників й у яскравих снах час від часу опиняється на «Фабриці» Енді Воргола. Тепло й з гумором Патті згадує своє дитинство. Вже тоді було зрозуміло, що дівчинка має хист до мистецтва, але й упертий, волелюбний характер. Якось у спекотний літній день вона вийшла на двір у штанях, але без блузки, адже так роблять усі хлопці, чому ж їй не можна… У підлітковому віці під впливом батька Патті дуже хотіла стати художницею, шукала у собі іскри таланту, але безрезультатно.

У цей же період її зовнішність сильно змінилася ‒ висока й худенька, з командирки дітлахів вона перетворилася на об’єкт для жартів. Рятувалася від незручних ситуацій і злобливих людей книжками і рок-н-ролом. Як і Сміт, її коханий Роберт Майкл Мепплторп теж народився у понеділок. І хоч його мати мріяла, щоб хлопчик став священиком, Роберта приваблював світ мистецтва. Мабуть, це головне, що поєднувало самобутнього фотографа, який надихався філософією творчості Марселя Дюшана, та бунтарку Патті. Власне, про себе і про нього, про них разом і людей, що будуть підтримувати і надихати, йдеться у цій легкій, але й мудрій книзі спогадів, сповненій душевності дітей квітів.