«Картезіанські медитації» — твір видатного німецького філософа, засновника феноменологічної філософії Едмунда Гусерля (1859–1938). Відповідно до пропедевтичного наміру, що ліг в основу цього твору, «Картезіанські медитації» розкривають головні аспекти феноменологічного вчення, але особливу увагу автор приділяє феноменологічній концепції інтерсуб’єктивності. Водночас тлом для розкриття феноменологічної методології, теорії конституювання Іншого та досвідчування об’єктивності стає Декартова ідея абсолютного обґрунтування знання, а також концепція трансцендентального ідеалізму, яку Гусерль почав розробляти ще 1913 року в «Ідеях І». В основу твору лягли паризькі доповіді Гусерля 1929 року, а поява 1931 року французького перекладу «Картезіанських медитацій» справила неабиякий вплив на французьких феноменологів Жана-Поля Сартра та Мориса Мерло-Понті.