«Абхазія» охоплює період між 1993 і 2011 роками й описує дійсність після двох переламних історичних моментів — розпаду Радянського Союзу й абхазько-грузинської війни, тобто дійсність, до якої, окрім пострадянського хаосу, додалися труднощі, пов’язані з невизнаним статусом цих територій. Щоби краще передати суть процесів, репортер робить історичні екскурси, що розкривають давнину абхазько- грузинського й абхазько-російського конфліктів, а також в есеїстичній формі намагається передати особливості регіону з його окремим кодексом честі, язичницькою релігією, етнічною роздробленістю, характерами людей. Текст опирається на безпосередній авторський досвід і відображає часом буденні побутові дрібниці, які, однак, викривають ширші контексти. Героями репортажу стали як найвищі керівники невизнаної республіки, від амбіцій і рішень яких залежало життя невеликого тисячного народу, так і рядові бойовики, прикордонники, змішані родини, які мусили тікати від війни, і випадкові перехожі. Рельєфності тексту додають цитовані місцеві прислів’я, містичні перекази й плітки.